Лист 8. Життя в стилі аштанги

Привіт, незнайомий друже! Вирішила трішки понадокучати тобі сіризною моїх буднів:)

Найкращий спосіб подолати сумні настрої й журбу - щоденна рутина. Як виявилося доволі ефективний спосіб:)

Сьогодні у мене був надзвичайно продуктивний день. Ось закінчила розміщувати оголошення про цуценят-пекінесів, котрі протягом останніх півтори місяця є невід'ємним елементом домашнього затишку. Та настав час позбутися, нарешті, цих галасливих клубочків:) Тобі, бува, не потрібен вірний і норовистий чотирилапий друг кишенькового розміру? 

Так от, мама виступила головним ініціатором пошуку нових домівок для хвостатої малечі,а мене призначила головним виконавцем цієї кампанії (без мого відома)... І допоки я не створила й не помістила оголошення у всемережжі життя мені не було:) 

Хоча, мушу зізнатися, що після півторагодинної аштанги, єдине чого прагнули душа й тіло - ліжко й чай (в довільному порядку)..:) 

Гадаю, доречно було б пояснити, що ж таке аштанга. Отож, аштанга - вид йоги, а власне - силова йога! "І що це означає?" - запитаєш ти. Лиш те, що з 19.00 до 20.30 наша невеличка групка з горе-йогів працювала інтенсивно, наполегливо й виснажливо з власним тілом...в боротьбі за ідеальні форми й пропорції (а також за розширення власних меж, як фізичних так і психологічних). Як ти розумієш, ми були далекі від йогів-атлетів:), а радше нагадували загнаних конячок, що ледве стоячи на ногах і стікаючи потом намагалися відрефлексувати емоції. Можу безсоромно похизуватися, що наполегливо розширювала межі свідомості:) Видовище було незабутнім...й відчуття теж!:) Підсумовуємо, що назагал мій день був вміру продуктивним і подекуди позитивним. 

Сподіваюся, ти теж не байдикував:)

Слушний час аби з відчуттям виконаного обов'язку випити чашку шоколаду й поринути в п'янкий світ сновидінь:)

Чого й тобі бажаю...

Лист 7. Полегшення

Вкотре переконуюся, найкращим вказівником до дій чи бездіяльності є наше власне серце, наші почуття і думки. Надзвичайно важливо мати друзів з котрими можна порадитись (повністю довірившись та відкрившись). Однак, остаточне рішення ми завжди повинні приймати самостійно. Зрештою, життя наше! Тож усі синці й "поцілунки" повинні бути результатом власних дій та рішень. В іншому випадку живемо чужим розумом. І який тоді сенс бути? Гадаю, ти погодишся зі мною. Зрештою...я не залишила тобі вибору:) 

За кожним нашим вчинком, прийнятим рішенням, зробленим кроком слідує наслідок. Наслідком мого сьогоднішнього рішення є вгамування нервів та ошалілих емоцій. А ще - усвідомлення того, що замість обдумування безконечних варіантів з різними "якщо", - можна зробити крок й зіткнутися з реальним наслідком (одним), а не мучитись від сотень примарливих страхітливих "а раптом". Повчальний четве. День, що подарував мені полегшення. 

Гадаю, ти б пишався моєю рішучістю (яких нервів вона мені вартувала! і не лише мені...друзям теж дісталося)... Ймовірніше, ти посміявся б із дурного дівчиська...

Та якою б не була твоя реакція...

Щодо мене...жодних сумнівів - сьогодні я засну швидко й міцно :)

Чого й тобі бажаю, рідний.

Лист 6. Будні львівської самітниці

Тобі, мабуть, знайоме відчуття, коли шалено хочеться побачити людину. Нічого особливого, усього лиш випадково перестріти на вулиці, чи зіткнутись на автобусній зупинці. Сьогодні мені було б достатньо побачити його на іншому боці вулиці. Дивно, я сама прийняла рішення не бачитись зі своїм ... другом...з яким тепер прагну випадково зустрітись. Може рішення припиннити спілкування було передчасним, чи не достатньо обдуманим? А може я усього лиш середньостатистична дурепа котрій забракло яскравих емоцій. Як гадаєш? А й справді, нудьга - корінь усього зла. Схоже, що варіант з дурепою найбільш ймовірний.

Та знаєш, цей день навряд можна зарахувати до нудних. 

Після роботи я зустрілася з подругою, котру не бачила від середини вересня. Ми сходили на фільм "Поводир". Якщо тобі ще не випадало подивитися це творіння українського кіноматографу - неодмінно сходи. Фільм вартий затраченого часу. Є стрічки, які хочеться обговорити, переказувати...а є такі, як "Поводир", - ти її подивився й усі ті думки, емоції та сльози, що вона викликала залишились в тобі. Палаючи болем, тугою й питанням  - "за що один народ повинен пережити стільки відчаю, й пролити ріки крові?" Такі фільми треба просто побачити, переказувати нічого.

Тому, як ти розумієш, вечір не був змарнованим. Опісля кінотеатру вирушили в піцерію, де й провели за розмовами й плітками дві години. Я хочу скзати, що буде лукавством звинуватити в усьому банальну нудьгу. Проблемою є не нудьга, а туга.

Скажи, як мені виправдати себе перед своєю ж совістю, впертістю й (нікуди діватись) гордістю? Як пояснити, чому стоячи на зупинці я пильнувала не тролейбус, а очікувала що він вийде з-за рогу будинку.

Я така розчарована в собі. Ох, якби ж ти тільки знав наскільки сильно я розчарована, засмучена й ... здивована такою потребою його присутності в моїх вечорах. Будучи впевненою в своїй незалежності від почуттів до цієї людини я стояла... й наче дива чекала щоб він пройшов з протилежного боку вулиці. Саму себе хочеться стукнути й заліпити по писку ляпаса. Огидне відчуття. 

Не знаю, можливо емоційний фільм спричинив до такого душевного спалаху...або...варіант з "дурепою" залишається актуальним.

Що тут ще можна сказати - відновлюю гарячкові пошуки позитиву. А для початку... Чашка чаю й міцний сон здатні творити неймовірні метаморфози з вразливою дівочою психікою (побутує така думка).

Дякую, рідний, що вкотре вислухав сльозливі скарги львівської самітниці. Бережи себе.

Лист 5. Народний спосіб лікування душевних болячок 

Привіт, мій далекий Друже!

Хочу поділитися з тобою рецептом відновлення душевної рівноваги. При потребі застосовувати не частіше одного разу на місяць...аби не спричинити звикання:)

Келих вина, шоколадні смаколики й задушевна розмова з подругою до 2 ночі. Ось і весь рецепт...а наступного дня наслідки - безпричинно хороший настрій. Починаю розуміти наскільки важливо в певних випадках усього лиш розслабитись і виговоритись комусь дуже близькому...другові, з яким можна позбутися усіх масок та ролей. 

Періодично ми з подругою проводимо таку своєрідну душевну терапію. Надзвичайно ефективну, смію зауважити...

Прокинувшись сьогодні о 6, а потім о 13.00  у мене наче було два ранки (не дивуйся...і не варто іронічно посміхатися). Щоправда одна повноцінна чашка какао. Аби не пробайдикувати цей день остаточно вирішила влаштувати собі імпровізовану прогулянку Стрийським парком. Тож, друга - обідньо-вечірня чашка какао була надзвичайно доречною після морозу. 

А попри все, парк чарівний навіть в такі похмурі й холодні дні, особливо якщо гілля припорошене сніжком. Чудовий спосіб створити атмосферу зимової казки, чи бодай перейнятися радістю очікування свята.

Інколи для чудового дня потрібно зовсім мало - теплий шарф, хороша підбірка у плейлисті та бажання пройтися...можна й без конкретної мети...лиш прогулянка в товаристві музики і власних думок. Навдивовижу корисна антидеприсивна практика.

Тож, теплих тобі ранків цього тижня, хорошої музики і запашних чашок какао. 

Лист 4. Прекрасне "завтра"

Небо вирішило засліпити сьогодні заклопотаних львів'ян сонячною посмішкою. Намагалася заповнити свій день додатковим джерелом світла й тепла - ніжно-чуттєвою поезією Леони Вишневської. Нажаль, попри сонце й поезію, тепла до кінця дня забракло.

Від утоми ледве тримаюся на ногах. Мабуть це не дивно на завершення тижня. А можливо, такі результати тих неоднозначних шести з половиною днів. Стільки всього перевідчувалося й передумалося...та до сьогодні тримали внутрішні резерви... 

Схоже цей тиждень вичерпав запаси оптимізму й віри в прекрасне й щасливе "завтра".  Хочеться послухати гнітючих пісень про безвихідь, про нещасливе кохання і т.п. депреснячку. Бажаю заглушити ними ті думки, що виринають у моїй втомленій голові. А думки ці, якісь аж надто сумні. Та, зрештою, нічого нового вони не промовляють. Їх можна порівняти з хвилями, які знову й знову накочуються на беззахисний і довірливий берег. Чергування дбайливих сонячних пестощів з холодними й різкими нападами хвиль.

Хочу заснути й прокинутись в "завтра" (в тому, що обіцяло бути прекрасним, в якому буде Він).

Прагну засинати й прокидатися в Його обіймах. Мрію зустрітися з поглядом котрий докорінно переверне мій світ за єдину мить. Мить, після якої більше ніколи не буде мене, а лиш "МИ"... й правдивість цього відчуватиму кожною клітиною на усіх ментальних, астральних та метафізичних рівнях... Прагну одного життя на двох.

Кажуть, головне вірити...і я намагаюся. Та інколи настають такі п'ятинці. Сподівання передбачає здійснення найзаповітнішого зовсім скоро (хоч завтра). А триклятуще "ЗАВТРА" не настає. Все сьогодні та сьогодні, рік за роком.

Також кажуть, що коли перестаємо чекати, тоді й отримуємо... А як, скажи на милість, припинити чекати, якщо тільки очікування й мрії дають снагу жити.

Схоже, що доля вкотре випрубовує мене. Може цього разу востаннє. Щодуху прагну скласти, нарешті, цей виснажливий іспит...й увійти в "ЗАВТРА". 

Якийсь сумний вийшов лист. Знову.

Лист. 3. Смуток з нотками надії

"All I wanna say is that They don't really care about us..." Michael Jackson - гадаю варто взяти собі це за кредо, адже за великим рахунком так і є. Усім начхати. Людям начхати, що в нашій країні війна, хіба-що вона увірветься в їхню хату й нещадно почне лупити по головах. Якщо з'явиться нагода дешевенько у Єгипет змотатись гроші знайдуться, а солдати на те й солдати аби загартовуватись, сяк-так перебудуть... 

Подумала, що ти можеш  бути ТАМ, що можливо зараз, коли я зручненько сиджу в теплій квартирі закутана в той таки улюблений сірий коцик ти...

в кращому випадку мерзнеш в окопі, у гіршому - перебуваєш під обстрілом...і навіть уявити страшно - ти поранений чи... 

Щоб не відбувалося, як би доля не випробовувала й не гартувала тебе НЕ ЗДАВАЙСЯ. Просто ДИХАЙ!

Я знаю (відчуваю) ти не з тих кому варто говорити про обов'язок перед Батьківщиною й т. ін. Адже всі ці істини переплелися з судинами й тканинами в твоєму серці  без пафосних нашарувань. І не дивно, ти ж справжній, ти - сміливий і готовий боронити свій (й сусідський) дім - не міг бути іншим, ти, котрий не здається й вірний до кінця. Дихай. 

Залишайся зі мною... нехай і десь там, в сплетіннях всемережжя...тільки не зникай. Мені так важливо відчувати, що десь там ТИ Є.

І нехай я не зможу тримати тебе за руку в скрутну мить...я щодня молитимусь аби ти ніколи не залишався з бідою наодинці. Я палко благатиму долю щоб поруч був той, хто підтримає, хто не дозволить здатися. Не зневірюйся, попри всеукраїнський хаос та брехнь. Всупереч усьому й усім не здавайся, бо завдяки тобі й таким як ти у цьому світі все ще живе НАДІЯ. 

Тож, дихай і залишайся під цими ж зорями.

Лист 2. Небо супиться, а я байдикую

Вітаю, мій незнайомий друже...

Сьогодні увесь день небо супилося й погрожувало припорошити снігом неуважних львів'ян:). Можливо, якби ми частіше дивилися вгору воно не відчувало б себе знехтуваним й покинутим, і тішило нас сонячними посмішками. Та, зрештою, нічого скаржитися - зима ж ось-ось заявиться на поріг. В якийсь момент, з нудьги мабуть, голову заполонили нетипові для середини робочого дня думки...

...обмірковувала причинно-наслідкові зв'язки. А якщо конкретніше - тезу про вибір. Про те, що немає правильного чи помилкового вибору. Є лиш наслідки. І от міркую, наслідком якого мого вибору стало те, що єдиною втіхою, єдиним спонукальним фактом до того аби підвестися вранці з ліжка й піти на роботу є бонус - кава й якийсь смаколик. Таку я вигадала для себе замануху. Гадаю, що щось роблю геть не так і зовсім не там. 

Я завжди була трішки фаталістом й думала, що в кожного є своя мета, пункт призначення в якому ми опинимось у визначений час, і у запланованому заздалегідь місці. Іншими словами - від долі не втечеш. Однак, я не смію ігнорувати надане нам право (яким людство безмежно пишається й тішиться) вільної волі, право вибору. Тому, вказані міркування виструнчалися в ідею, що мета (призначення) - незмінна і від неї власне й не втекти, а от шлях яким ми до неї дійдемо формує наш вибір...щоденне, щогодинне право обирати. І хоча кінцевий шлях незмінний, маршрут можемо формувати самостійно. 

Так от, закралися у мене сумніви, що я кудись не туди забрела... більше того без компаса, а ще краще провідника блукатиму ще довго. Сподіваюся, що у тебе - мій любий друже, таких сумнівів немає. Можливо колись я таки знайду правильний шлях, котрий не лише приведе мене до невіданої мети, а ще й буде надзвичайно мальовничим та пізнавальним...

В свій захист скажу, що під кінець того ж таки дня відчула певну внутрішню рівновагу...можливо кофеїн спрацював:), а можливо інтуїція підказує, що все буде гаразд. Може й без компаса обійдуся:) 

Знаєш, якщо мені судилося стати чудовим гончарем...то швидше б уже в мої руки потрапила глина;) 

Лист 1. Дозвольте познайомитись або Тихе "привіт"

В нас уже зовсім зима за вікном - холодно й сіро. Сподіваюся, тобі зараз затишно й комфортно, бо мені - так. Я зручно вмостилась біля ПК закутавшись в теплий сірий коцик (мій улюблений). З таким "оснащенням" жодні морози не страшні:)

Сьогодні я піддалась меланхолії. Мабуть, мої внутрішні оборонні механізми ослабли і я програла в змаганні за оптимізм. Ти знаєш, останнім часом я докладала чимало зусиль аби залишатися на позитиві, аби журбинки не заполонили моїх днів.

Та я не хочу в першому ж листі засипати тебе жалями й скаргами. 

Моя мета - усього лиш привітатись і сказати, що де б ти не був, ким би ти не був пам'ятай - ти для мене важливий. Ймовірно ми ніколи з тобою не зустрінемочь, чи зустрінемось не скоро. Та це не важливо адже я пам'ятаю про тебе й підтримую в усіх твоїх радостях і негараздах (чомусь зумисне не хочу вживати слова "горе", "лихо"). Будь ласкавим і не забувай, що ти не сам. У тебе є друг, котрий хоч і казна де, та все ж поруч.

Знаю все це звучить якось дивно й містично. Однак, частково так і є. Я відчуваю, що в світі є Ти - дуже важлива й ... рідна мені людина. І хоч ми ще не знайомі, а може недостатньо знайомі:) мені так бракує спілкування з тобою. Тому найоптимальніше - писатиму тобі листи, які найвірогідніше ніколи не дійтуть до адресата... Хоча... в житті завжди є місце для дива. І що важливіше - для віри в це диво:) Тим більше напередодні новорічно-різдв'яних свят.

Тому, вітаю мій незнайомий та рідний, далекий і такий важливий... мій любий друже!