Лист 11. Після паузи

Весна цілковито освоїлась на галицьких теренах: сонечко і світить, і гріє, пташки несамовито заливаються радісними мелодіями знаменуючи свою присутність в цьому новому "тепер". Люди усміхнені й такі надиво позитивні. 
А я...хм...що ж стосується моєї скромної й похмурої персони...якось не надто розділяю ці весняні настрої. Часто відчуваю як хвилі роздратування накривають з головою... Може це зміни так поволі прориваються в мої застиглі у паузі будні? Вже давненько відчуваю якесь наближення перемін у житті (з редістю й мрійливим передчуттям прекрасного)...мабуть, це вони і є... Чи я просто шукаю якогось підтексту, якогось значення, надаю сенсу тій катавасії, якою наповнені мої дні. Прикро, що життя минає в такому гаянні часу. 
Ймовірно у мене черговий різновид сезонної депресії. Сподіваюсь, що о те моє тотальне незадоволення усім, і в першу чергу собою - явище швидкоплинне й минуче. 
Не зайвим було б, для профілактики, уникати людей...як варіант - ходитиму на роботу пішки (вбережусь від провокаторів у громадському транспорті - що не пасажри, то підлий провокатор й збудник роздратування й поганого настрою, особливо вранці).
А може, взутися в мешти й піти на мілонгу...такого жодна депресія не переживе;)

Лист  10. Зимово-весняні сутички або Сонячні ранки

   Календар стверджує, що за вікном ВЕСНА! Однак...

   Щось дивне коїться з погодою: зранку світить сонечко, пташки співають, теплінь - хочеться жити й кружляти в танці, а після обіду - холодно, похмуро й сніг з дощем, обурені тіло й мозок вимагають шоколаду й сховку під ковдрою... аби дозимувати.

   Такий собі наглядний (і дуже спрощений) приклад одвічного протистояння (в природньому прояві). Та як би там зима не лютувала, ми ж знаємо, за ким буде перемога:) 

   Ще трішки й тепло остаточно заполонить наші будні впустивши сонце в навколишню сіризну.

   Для цілковитої нірвани потрібна хороша музика й мальовничий парковий пейзаж. За таких умов можна невагаючись стверджувати - ранок успішний. 

   Ех, а що таке життя? 

   Це РАНКИ!:) 

   Сонячні й сповнені світла (не лише з-за фіранок, а й з наших сердець) вітання з новим днем:)

   А найщасливіші з них - ті, що одні на двох! 

Сонце, музика й посмішка коханого...здавалося б - ось воно... ЩАСТЯ.

   Хоча, бракує єдиного - миру. А тепер все ідеально. 

   Швидше б і побільше таким мирних ранків на двох.

Лист 9. Зажди, здоровий глузд!

   Так і хочеться закричати: "Зачекай, зажди, здоровий глузд, не покидай мене!". Скоро весна, сонце, радісний пташиний спів, перші квіти й... надія. Так, весна - чудовий час і шанс для надії, для віри й очікування чогось такого ж сонячного й радісного. 

   Ця весна може стати найпрекраснішою з усіх...лиш би пташиний спів не розривали постріли... Люди будуть щасливі, безмежно радісні діти бігатимуть в парках...лиш би їхні татусі повернулися живими.

   Так, ця весна може стати прекрасною, нам би лиш дрібничку - маленьке диво... Уся країна щиро молиться, благаючи дива, а воно чомусь забарилось. Хто зна, а раптом теж чекає весни? 

   Намагаюся менше дивитися новини аби вберегти таки здоровий глузд (чи бодай те, що від нього залишилось)... не надто вдається, щиро кажучи. Періодично виявляю, що котрийсь із знайомих перебуває Там. 

  Відчуваю себе такою марною й некорисною Тут.

  Гнів, лють, розчарування й найстрашніше - цілковите безсилля - полонять розум. І як тут зберегти рівновагу? Як віднайти баланс, чи бодай дещицю гармонії? 

  Все що намагаюся побачити - натяк, усього лиш натяк на якусь справедливість! На "задум", на "шлях", "долю" на те, що б показало світло в цьому безкінечному, темному й холодному лабіринті в якому ми заблукавши гинемо. 

  Світло (бодай би слабенький промінчик), потрібно віднайти світло, сонце, надію...скоро весна - слушний час для надії. 

  До зустрічі, мій любий, до весни. 

Лист 8. Життя в стилі аштанги

Привіт, незнайомий друже! Вирішила трішки понадокучати тобі сіризною моїх буднів:)

Найкращий спосіб подолати сумні настрої й журбу - щоденна рутина. Як виявилося доволі ефективний спосіб:)

Сьогодні у мене був надзвичайно продуктивний день. Ось закінчила розміщувати оголошення про цуценят-пекінесів, котрі протягом останніх півтори місяця є невід'ємним елементом домашнього затишку. Та настав час позбутися, нарешті, цих галасливих клубочків:) Тобі, бува, не потрібен вірний і норовистий чотирилапий друг кишенькового розміру? 

Так от, мама виступила головним ініціатором пошуку нових домівок для хвостатої малечі,а мене призначила головним виконавцем цієї кампанії (без мого відома)... І допоки я не створила й не помістила оголошення у всемережжі життя мені не було:) 

Хоча, мушу зізнатися, що після півторагодинної аштанги, єдине чого прагнули душа й тіло - ліжко й чай (в довільному порядку)..:) 

Гадаю, доречно було б пояснити, що ж таке аштанга. Отож, аштанга - вид йоги, а власне - силова йога! "І що це означає?" - запитаєш ти. Лиш те, що з 19.00 до 20.30 наша невеличка групка з горе-йогів працювала інтенсивно, наполегливо й виснажливо з власним тілом...в боротьбі за ідеальні форми й пропорції (а також за розширення власних меж, як фізичних так і психологічних). Як ти розумієш, ми були далекі від йогів-атлетів:), а радше нагадували загнаних конячок, що ледве стоячи на ногах і стікаючи потом намагалися відрефлексувати емоції. Можу безсоромно похизуватися, що наполегливо розширювала межі свідомості:) Видовище було незабутнім...й відчуття теж!:) Підсумовуємо, що назагал мій день був вміру продуктивним і подекуди позитивним. 

Сподіваюся, ти теж не байдикував:)

Слушний час аби з відчуттям виконаного обов'язку випити чашку шоколаду й поринути в п'янкий світ сновидінь:)

Чого й тобі бажаю...

Лист 7. Полегшення

Вкотре переконуюся, найкращим вказівником до дій чи бездіяльності є наше власне серце, наші почуття і думки. Надзвичайно важливо мати друзів з котрими можна порадитись (повністю довірившись та відкрившись). Однак, остаточне рішення ми завжди повинні приймати самостійно. Зрештою, життя наше! Тож усі синці й "поцілунки" повинні бути результатом власних дій та рішень. В іншому випадку живемо чужим розумом. І який тоді сенс бути? Гадаю, ти погодишся зі мною. Зрештою...я не залишила тобі вибору:) 

За кожним нашим вчинком, прийнятим рішенням, зробленим кроком слідує наслідок. Наслідком мого сьогоднішнього рішення є вгамування нервів та ошалілих емоцій. А ще - усвідомлення того, що замість обдумування безконечних варіантів з різними "якщо", - можна зробити крок й зіткнутися з реальним наслідком (одним), а не мучитись від сотень примарливих страхітливих "а раптом". Повчальний четве. День, що подарував мені полегшення. 

Гадаю, ти б пишався моєю рішучістю (яких нервів вона мені вартувала! і не лише мені...друзям теж дісталося)... Ймовірніше, ти посміявся б із дурного дівчиська...

Та якою б не була твоя реакція...

Щодо мене...жодних сумнівів - сьогодні я засну швидко й міцно :)

Чого й тобі бажаю, рідний.

Лист 6. Будні львівської самітниці

Тобі, мабуть, знайоме відчуття, коли шалено хочеться побачити людину. Нічого особливого, усього лиш випадково перестріти на вулиці, чи зіткнутись на автобусній зупинці. Сьогодні мені було б достатньо побачити його на іншому боці вулиці. Дивно, я сама прийняла рішення не бачитись зі своїм ... другом...з яким тепер прагну випадково зустрітись. Може рішення припиннити спілкування було передчасним, чи не достатньо обдуманим? А може я усього лиш середньостатистична дурепа котрій забракло яскравих емоцій. Як гадаєш? А й справді, нудьга - корінь усього зла. Схоже, що варіант з дурепою найбільш ймовірний.

Та знаєш, цей день навряд можна зарахувати до нудних. 

Після роботи я зустрілася з подругою, котру не бачила від середини вересня. Ми сходили на фільм "Поводир". Якщо тобі ще не випадало подивитися це творіння українського кіноматографу - неодмінно сходи. Фільм вартий затраченого часу. Є стрічки, які хочеться обговорити, переказувати...а є такі, як "Поводир", - ти її подивився й усі ті думки, емоції та сльози, що вона викликала залишились в тобі. Палаючи болем, тугою й питанням  - "за що один народ повинен пережити стільки відчаю, й пролити ріки крові?" Такі фільми треба просто побачити, переказувати нічого.

Тому, як ти розумієш, вечір не був змарнованим. Опісля кінотеатру вирушили в піцерію, де й провели за розмовами й плітками дві години. Я хочу скзати, що буде лукавством звинуватити в усьому банальну нудьгу. Проблемою є не нудьга, а туга.

Скажи, як мені виправдати себе перед своєю ж совістю, впертістю й (нікуди діватись) гордістю? Як пояснити, чому стоячи на зупинці я пильнувала не тролейбус, а очікувала що він вийде з-за рогу будинку.

Я така розчарована в собі. Ох, якби ж ти тільки знав наскільки сильно я розчарована, засмучена й ... здивована такою потребою його присутності в моїх вечорах. Будучи впевненою в своїй незалежності від почуттів до цієї людини я стояла... й наче дива чекала щоб він пройшов з протилежного боку вулиці. Саму себе хочеться стукнути й заліпити по писку ляпаса. Огидне відчуття. 

Не знаю, можливо емоційний фільм спричинив до такого душевного спалаху...або...варіант з "дурепою" залишається актуальним.

Що тут ще можна сказати - відновлюю гарячкові пошуки позитиву. А для початку... Чашка чаю й міцний сон здатні творити неймовірні метаморфози з вразливою дівочою психікою (побутує така думка).

Дякую, рідний, що вкотре вислухав сльозливі скарги львівської самітниці. Бережи себе.

Лист 5. Народний спосіб лікування душевних болячок 

Привіт, мій далекий Друже!

Хочу поділитися з тобою рецептом відновлення душевної рівноваги. При потребі застосовувати не частіше одного разу на місяць...аби не спричинити звикання:)

Келих вина, шоколадні смаколики й задушевна розмова з подругою до 2 ночі. Ось і весь рецепт...а наступного дня наслідки - безпричинно хороший настрій. Починаю розуміти наскільки важливо в певних випадках усього лиш розслабитись і виговоритись комусь дуже близькому...другові, з яким можна позбутися усіх масок та ролей. 

Періодично ми з подругою проводимо таку своєрідну душевну терапію. Надзвичайно ефективну, смію зауважити...

Прокинувшись сьогодні о 6, а потім о 13.00  у мене наче було два ранки (не дивуйся...і не варто іронічно посміхатися). Щоправда одна повноцінна чашка какао. Аби не пробайдикувати цей день остаточно вирішила влаштувати собі імпровізовану прогулянку Стрийським парком. Тож, друга - обідньо-вечірня чашка какао була надзвичайно доречною після морозу. 

А попри все, парк чарівний навіть в такі похмурі й холодні дні, особливо якщо гілля припорошене сніжком. Чудовий спосіб створити атмосферу зимової казки, чи бодай перейнятися радістю очікування свята.

Інколи для чудового дня потрібно зовсім мало - теплий шарф, хороша підбірка у плейлисті та бажання пройтися...можна й без конкретної мети...лиш прогулянка в товаристві музики і власних думок. Навдивовижу корисна антидеприсивна практика.

Тож, теплих тобі ранків цього тижня, хорошої музики і запашних чашок какао.