Лист 11. Після паузи

Весна цілковито освоїлась на галицьких теренах: сонечко і світить, і гріє, пташки несамовито заливаються радісними мелодіями знаменуючи свою присутність в цьому новому "тепер". Люди усміхнені й такі надиво позитивні. 
А я...хм...що ж стосується моєї скромної й похмурої персони...якось не надто розділяю ці весняні настрої. Часто відчуваю як хвилі роздратування накривають з головою... Може це зміни так поволі прориваються в мої застиглі у паузі будні? Вже давненько відчуваю якесь наближення перемін у житті (з редістю й мрійливим передчуттям прекрасного)...мабуть, це вони і є... Чи я просто шукаю якогось підтексту, якогось значення, надаю сенсу тій катавасії, якою наповнені мої дні. Прикро, що життя минає в такому гаянні часу. 
Ймовірно у мене черговий різновид сезонної депресії. Сподіваюсь, що о те моє тотальне незадоволення усім, і в першу чергу собою - явище швидкоплинне й минуче. 
Не зайвим було б, для профілактики, уникати людей...як варіант - ходитиму на роботу пішки (вбережусь від провокаторів у громадському транспорті - що не пасажри, то підлий провокатор й збудник роздратування й поганого настрою, особливо вранці).
А може, взутися в мешти й піти на мілонгу...такого жодна депресія не переживе;)

Лист  10. Зимово-весняні сутички або Сонячні ранки

   Календар стверджує, що за вікном ВЕСНА! Однак...

   Щось дивне коїться з погодою: зранку світить сонечко, пташки співають, теплінь - хочеться жити й кружляти в танці, а після обіду - холодно, похмуро й сніг з дощем, обурені тіло й мозок вимагають шоколаду й сховку під ковдрою... аби дозимувати.

   Такий собі наглядний (і дуже спрощений) приклад одвічного протистояння (в природньому прояві). Та як би там зима не лютувала, ми ж знаємо, за ким буде перемога:) 

   Ще трішки й тепло остаточно заполонить наші будні впустивши сонце в навколишню сіризну.

   Для цілковитої нірвани потрібна хороша музика й мальовничий парковий пейзаж. За таких умов можна невагаючись стверджувати - ранок успішний. 

   Ех, а що таке життя? 

   Це РАНКИ!:) 

   Сонячні й сповнені світла (не лише з-за фіранок, а й з наших сердець) вітання з новим днем:)

   А найщасливіші з них - ті, що одні на двох! 

Сонце, музика й посмішка коханого...здавалося б - ось воно... ЩАСТЯ.

   Хоча, бракує єдиного - миру. А тепер все ідеально. 

   Швидше б і побільше таким мирних ранків на двох.

Лист 9. Зажди, здоровий глузд!

   Так і хочеться закричати: "Зачекай, зажди, здоровий глузд, не покидай мене!". Скоро весна, сонце, радісний пташиний спів, перші квіти й... надія. Так, весна - чудовий час і шанс для надії, для віри й очікування чогось такого ж сонячного й радісного. 

   Ця весна може стати найпрекраснішою з усіх...лиш би пташиний спів не розривали постріли... Люди будуть щасливі, безмежно радісні діти бігатимуть в парках...лиш би їхні татусі повернулися живими.

   Так, ця весна може стати прекрасною, нам би лиш дрібничку - маленьке диво... Уся країна щиро молиться, благаючи дива, а воно чомусь забарилось. Хто зна, а раптом теж чекає весни? 

   Намагаюся менше дивитися новини аби вберегти таки здоровий глузд (чи бодай те, що від нього залишилось)... не надто вдається, щиро кажучи. Періодично виявляю, що котрийсь із знайомих перебуває Там. 

  Відчуваю себе такою марною й некорисною Тут.

  Гнів, лють, розчарування й найстрашніше - цілковите безсилля - полонять розум. І як тут зберегти рівновагу? Як віднайти баланс, чи бодай дещицю гармонії? 

  Все що намагаюся побачити - натяк, усього лиш натяк на якусь справедливість! На "задум", на "шлях", "долю" на те, що б показало світло в цьому безкінечному, темному й холодному лабіринті в якому ми заблукавши гинемо. 

  Світло (бодай би слабенький промінчик), потрібно віднайти світло, сонце, надію...скоро весна - слушний час для надії. 

  До зустрічі, мій любий, до весни.