Лист 2. Небо супиться, а я байдикую

Вітаю, мій незнайомий друже...

Сьогодні увесь день небо супилося й погрожувало припорошити снігом неуважних львів'ян:). Можливо, якби ми частіше дивилися вгору воно не відчувало б себе знехтуваним й покинутим, і тішило нас сонячними посмішками. Та, зрештою, нічого скаржитися - зима ж ось-ось заявиться на поріг. В якийсь момент, з нудьги мабуть, голову заполонили нетипові для середини робочого дня думки...

...обмірковувала причинно-наслідкові зв'язки. А якщо конкретніше - тезу про вибір. Про те, що немає правильного чи помилкового вибору. Є лиш наслідки. І от міркую, наслідком якого мого вибору стало те, що єдиною втіхою, єдиним спонукальним фактом до того аби підвестися вранці з ліжка й піти на роботу є бонус - кава й якийсь смаколик. Таку я вигадала для себе замануху. Гадаю, що щось роблю геть не так і зовсім не там. 

Я завжди була трішки фаталістом й думала, що в кожного є своя мета, пункт призначення в якому ми опинимось у визначений час, і у запланованому заздалегідь місці. Іншими словами - від долі не втечеш. Однак, я не смію ігнорувати надане нам право (яким людство безмежно пишається й тішиться) вільної волі, право вибору. Тому, вказані міркування виструнчалися в ідею, що мета (призначення) - незмінна і від неї власне й не втекти, а от шлях яким ми до неї дійдемо формує наш вибір...щоденне, щогодинне право обирати. І хоча кінцевий шлях незмінний, маршрут можемо формувати самостійно. 

Так от, закралися у мене сумніви, що я кудись не туди забрела... більше того без компаса, а ще краще провідника блукатиму ще довго. Сподіваюся, що у тебе - мій любий друже, таких сумнівів немає. Можливо колись я таки знайду правильний шлях, котрий не лише приведе мене до невіданої мети, а ще й буде надзвичайно мальовничим та пізнавальним...

В свій захист скажу, що під кінець того ж таки дня відчула певну внутрішню рівновагу...можливо кофеїн спрацював:), а можливо інтуїція підказує, що все буде гаразд. Може й без компаса обійдуся:) 

Знаєш, якщо мені судилося стати чудовим гончарем...то швидше б уже в мої руки потрапила глина;)