Лист 8. Життя в стилі аштанги

Привіт, незнайомий друже! Вирішила трішки понадокучати тобі сіризною моїх буднів:)

Найкращий спосіб подолати сумні настрої й журбу - щоденна рутина. Як виявилося доволі ефективний спосіб:)

Сьогодні у мене був надзвичайно продуктивний день. Ось закінчила розміщувати оголошення про цуценят-пекінесів, котрі протягом останніх півтори місяця є невід'ємним елементом домашнього затишку. Та настав час позбутися, нарешті, цих галасливих клубочків:) Тобі, бува, не потрібен вірний і норовистий чотирилапий друг кишенькового розміру? 

Так от, мама виступила головним ініціатором пошуку нових домівок для хвостатої малечі,а мене призначила головним виконавцем цієї кампанії (без мого відома)... І допоки я не створила й не помістила оголошення у всемережжі життя мені не було:) 

Хоча, мушу зізнатися, що після півторагодинної аштанги, єдине чого прагнули душа й тіло - ліжко й чай (в довільному порядку)..:) 

Гадаю, доречно було б пояснити, що ж таке аштанга. Отож, аштанга - вид йоги, а власне - силова йога! "І що це означає?" - запитаєш ти. Лиш те, що з 19.00 до 20.30 наша невеличка групка з горе-йогів працювала інтенсивно, наполегливо й виснажливо з власним тілом...в боротьбі за ідеальні форми й пропорції (а також за розширення власних меж, як фізичних так і психологічних). Як ти розумієш, ми були далекі від йогів-атлетів:), а радше нагадували загнаних конячок, що ледве стоячи на ногах і стікаючи потом намагалися відрефлексувати емоції. Можу безсоромно похизуватися, що наполегливо розширювала межі свідомості:) Видовище було незабутнім...й відчуття теж!:) Підсумовуємо, що назагал мій день був вміру продуктивним і подекуди позитивним. 

Сподіваюся, ти теж не байдикував:)

Слушний час аби з відчуттям виконаного обов'язку випити чашку шоколаду й поринути в п'янкий світ сновидінь:)

Чого й тобі бажаю...

Лист 7. Полегшення

Вкотре переконуюся, найкращим вказівником до дій чи бездіяльності є наше власне серце, наші почуття і думки. Надзвичайно важливо мати друзів з котрими можна порадитись (повністю довірившись та відкрившись). Однак, остаточне рішення ми завжди повинні приймати самостійно. Зрештою, життя наше! Тож усі синці й "поцілунки" повинні бути результатом власних дій та рішень. В іншому випадку живемо чужим розумом. І який тоді сенс бути? Гадаю, ти погодишся зі мною. Зрештою...я не залишила тобі вибору:) 

За кожним нашим вчинком, прийнятим рішенням, зробленим кроком слідує наслідок. Наслідком мого сьогоднішнього рішення є вгамування нервів та ошалілих емоцій. А ще - усвідомлення того, що замість обдумування безконечних варіантів з різними "якщо", - можна зробити крок й зіткнутися з реальним наслідком (одним), а не мучитись від сотень примарливих страхітливих "а раптом". Повчальний четве. День, що подарував мені полегшення. 

Гадаю, ти б пишався моєю рішучістю (яких нервів вона мені вартувала! і не лише мені...друзям теж дісталося)... Ймовірніше, ти посміявся б із дурного дівчиська...

Та якою б не була твоя реакція...

Щодо мене...жодних сумнівів - сьогодні я засну швидко й міцно :)

Чого й тобі бажаю, рідний.

Лист 6. Будні львівської самітниці

Тобі, мабуть, знайоме відчуття, коли шалено хочеться побачити людину. Нічого особливого, усього лиш випадково перестріти на вулиці, чи зіткнутись на автобусній зупинці. Сьогодні мені було б достатньо побачити його на іншому боці вулиці. Дивно, я сама прийняла рішення не бачитись зі своїм ... другом...з яким тепер прагну випадково зустрітись. Може рішення припиннити спілкування було передчасним, чи не достатньо обдуманим? А може я усього лиш середньостатистична дурепа котрій забракло яскравих емоцій. Як гадаєш? А й справді, нудьга - корінь усього зла. Схоже, що варіант з дурепою найбільш ймовірний.

Та знаєш, цей день навряд можна зарахувати до нудних. 

Після роботи я зустрілася з подругою, котру не бачила від середини вересня. Ми сходили на фільм "Поводир". Якщо тобі ще не випадало подивитися це творіння українського кіноматографу - неодмінно сходи. Фільм вартий затраченого часу. Є стрічки, які хочеться обговорити, переказувати...а є такі, як "Поводир", - ти її подивився й усі ті думки, емоції та сльози, що вона викликала залишились в тобі. Палаючи болем, тугою й питанням  - "за що один народ повинен пережити стільки відчаю, й пролити ріки крові?" Такі фільми треба просто побачити, переказувати нічого.

Тому, як ти розумієш, вечір не був змарнованим. Опісля кінотеатру вирушили в піцерію, де й провели за розмовами й плітками дві години. Я хочу скзати, що буде лукавством звинуватити в усьому банальну нудьгу. Проблемою є не нудьга, а туга.

Скажи, як мені виправдати себе перед своєю ж совістю, впертістю й (нікуди діватись) гордістю? Як пояснити, чому стоячи на зупинці я пильнувала не тролейбус, а очікувала що він вийде з-за рогу будинку.

Я така розчарована в собі. Ох, якби ж ти тільки знав наскільки сильно я розчарована, засмучена й ... здивована такою потребою його присутності в моїх вечорах. Будучи впевненою в своїй незалежності від почуттів до цієї людини я стояла... й наче дива чекала щоб він пройшов з протилежного боку вулиці. Саму себе хочеться стукнути й заліпити по писку ляпаса. Огидне відчуття. 

Не знаю, можливо емоційний фільм спричинив до такого душевного спалаху...або...варіант з "дурепою" залишається актуальним.

Що тут ще можна сказати - відновлюю гарячкові пошуки позитиву. А для початку... Чашка чаю й міцний сон здатні творити неймовірні метаморфози з вразливою дівочою психікою (побутує така думка).

Дякую, рідний, що вкотре вислухав сльозливі скарги львівської самітниці. Бережи себе.