Лист 11. Після паузи

Весна цілковито освоїлась на галицьких теренах: сонечко і світить, і гріє, пташки несамовито заливаються радісними мелодіями знаменуючи свою присутність в цьому новому "тепер". Люди усміхнені й такі надиво позитивні. 
А я...хм...що ж стосується моєї скромної й похмурої персони...якось не надто розділяю ці весняні настрої. Часто відчуваю як хвилі роздратування накривають з головою... Може це зміни так поволі прориваються в мої застиглі у паузі будні? Вже давненько відчуваю якесь наближення перемін у житті (з редістю й мрійливим передчуттям прекрасного)...мабуть, це вони і є... Чи я просто шукаю якогось підтексту, якогось значення, надаю сенсу тій катавасії, якою наповнені мої дні. Прикро, що життя минає в такому гаянні часу. 
Ймовірно у мене черговий різновид сезонної депресії. Сподіваюсь, що о те моє тотальне незадоволення усім, і в першу чергу собою - явище швидкоплинне й минуче. 
Не зайвим було б, для профілактики, уникати людей...як варіант - ходитиму на роботу пішки (вбережусь від провокаторів у громадському транспорті - що не пасажри, то підлий провокатор й збудник роздратування й поганого настрою, особливо вранці).
А може, взутися в мешти й піти на мілонгу...такого жодна депресія не переживе;)